Василина Буряник з дитинства живе між двома світами, внутрішнім світом ідей та зовнішнім матеріальним. Дивлячись на її концептуальне інституційне мистецтво, можна сміливо заявити: митчиня знає секрет, як поєднювати ці два світи у процесі творення.

У її руках найчастіше працює поліестер. Митчиня каже, що цей матеріал дуже пластичний та витривалий. Якось, для роботи "Червона лінія", вона "перетворювала" його на людські м'язи. Також у своїй творчості вона неодноразово демонструє глядачеві, що будова людини не просто взаємопов'язана, а взаємозалежна зі рослинами, зі світом природи.

Тонка душа сенсорика іноді приводить Василину до певних передбачень. Як от трапилось з роботою "Мої костюми (для носіння на території Геноциду, та поза її межами)", що була створена ще задовго до тої самої зустрічі в Овальному кабінеті.

Акваріуми вагою понад тону, імітація людської плоті через текстиль, корозія як відтворення ран. Це все було в проєкті "Сльози, що твердіють, та кров, яка не згортається". Робота увійшла до шорт-листа премії M17 Sculpture Prize.

Крайні 10 років роботи Василини про війну. Але це не "роботи-транспоранти". Часто це автобіографічні твори та кінетичні інсталяції, які говорять до глядача образами, від яких іноді холоне кров.

Інстаграм подкасту https://www.instagram.com/naked_art.podcast/

Інстаграм авторки Ірини Скишляк https://www.instagram.com/iren_skyy/

Інстаграм митця Михайла Рая https://www.instagram.com/vasylyna_buryanyk/

Центр сучасного мистецтва M17 https://www.instagram.com/m17art.center/

Наша мета — відкрити українських митців для українців, а згодом і поширити цю інформацію світом. Кожна ваша рекомендація, взаємодія та підтримка робить цей проєкт змістовнішим. До наступної розмови про творення!